20150531

27 травня / день-київ



в мене тепер ужасно багато роботи.
я працюю з раннього ранку і до пізньої ночі,
інакше не скажеш.
зараз ось зробила собі чаю,
зробила перерву,
сиджу і думаю, шо класно було би бути
вічнозеленою женщіною.
якось знічев’я беру вічнозелений фломастер,
починаю малювати хвойні гілки на лівій руці;
малюю-малюю і думаю, шо ось зараз
розмалюю собі руку,
і буду мати розмальовану руку,
і не буду її мити
цілу годину, а може й дві,
і буду зирити на цю свою руку
угловим зрєнієм,
і уявлятиму насекундочку
шо я огірок
або гороху стручок.
потім вернусь до своєї роботи,
буду втичити в монітор і думати,
як краще пояснити це-це, і
як намалювати то-то, і
раптом зрозумію дещо дуже важливе,
зрозумію, і вам розкажу:
ось, приміром, у львові ти можеш робити якісь безумні колажі, пити вино вечорами, і при цьому бути щасливим-реалізованим;
в франику ти можеш малювати якісь страннопрекрасні картини, працювати нічним сторожем, і бути теж щасливим-реалізованим;
можеш в черкаській області знімати кіно і обробляти двадцять соток городу, і при цьому теж бути щасливим і реалізованим;
а от в києві,
ну, в києві ти теж, впринципі, все це можеш,
але рано чи пізно
ти подумаєш, шо от
город обробляти — це не канструктівно, я ж ріжисьор!; або
работать сторожом - це не канструктівно, я ж імєнітий художнік!; або
спитаєш в себе: чим це я вопщє занімаюсь?
це все не канструктівно!
нада найти нормальну роботу
з доларовою зарплатою,
і вопщє,
шось я п’ю забагато вина,
нада перестать пити зовсім,
а натомість записатись в спортзал.
потім ти починаєш ходити
на трєнінгі, сємінари, лєкциї, панельні діскусії,
ну і в спортзал,
бо це все — сплошний канструктів,
бо тут так всі дєлають,
а потім
якось непомітно для себе
ти втягуєшся в ці процеси,
постійно шось не встигаєш і
постійно кудись спішиш,
а вечорами,
вертаючись додому в метро,
вже і не помічаєш, що майже на всіх обличчях цього міста
не проглядається нічого, окрім
безмежної всеохоплюючої самотності,
і такого ж безмежного
всеохоплюючого
канструктіва.