20150510

10 травня


ні про що конкретне, ні-про-що абстрактне, я намагаюсь уявити, як виглядають румунські села навесні, думаю про те, чому люди весь час порівнюють щось із чимось, і чому деякі жінки бувають такими самотніми, і чи можна в день народження близнюків привітати лише когось одного з них, і про німецькі слова — дуже дивно, що я можу їх читати і не можу розуміти, і про те, як це — вигадувати кулінарні рецепти, і про корейську поезію — як це вона така проста і складна одночасно, і про свіжу капусту думаю таке саме, як про корейську поезію, потім раптом розумію, що думаю російською, збиваюсь, починаю спочатку, ти певно вирішив, шо я про все вже забула, але нє, я думаю про тебе надміру часто і навіть зараз, я думаю, чому люди люблять якісь кольори парами, а якісь — самі по собі, думаю, як це, коли ти не пригадуєш, звідки в тебе взялись оці спогади, і чи твої це спогади, і якої вони форми, знаєш, зрештою, всі спогади народжуються круглими, а потім поволі старшають, дещо в них зовсім забувається, дещо -- навмисне гіперболізується, і риси їх гострішають -- так, що кола поволі стають ромбами -- рівними, ідеальними, простими, однозначними.