щоразу, коли падає дощ, у мене немає слів і меншає відчуттів, я застигаю і тільки й можу що дивитись на цю летючю воду, підставляти їй руки і думати, що от вона іноді тече куди течеться, а іноді все руйнує на шляху, бо має ціль.
Пригадуєш, як по дорозі в Бакоту ми заблукали і зупинились спитати дорогу в якоїсь бабці, а вона каже: 'я родом з тамтої води'. Памятаю, мене тоді це дуже вразило, все вразило, і що можна бути родом з води, і що там, звідки вона родом, вже нічьо нема, крім води, жодна людина не живе, і що риби тепер, мабуть, запливають у вікна, і у двері, і нема різниці, вдома ти чи надворі, бо всюди вода, все вода, і з цієї води вже ніхто не буде родом.
Немає коментарів:
Дописати коментар
таваріщь, прокомінтіруй!