день в музеї
я бачу обличчя жінок і жінок без обличчя, бачу мальовані хустки і яблука, бачу мальовничі пейзажі. Один із них називається "звичайна осінь", я дивлюсь і не розумію, що в ній звичайного? Бачу портрети синіх людей і зелених людей і людей синьозелених. Наглядачка музею тихо-тихо переповідає рецепт салату іншій наглядачці музею. Скрипить паркет, голосно говорить худорлявий чоловік, який, здається, знає все про бойчуківців. Як же потрясающє з його вуст звучить слово "потрясающє", і як удівітєльно звучить слово "удівітєльно", і тільки слово "інтєрєсно" з його вуст звучить чомусь зовсім неінтєрєсно.
Сивий дідо в білому брючному костюмі повільно пересувається прохолодними залами, і кроки його легкі, так що з далеку він трохи нагадує сніжинку. Скрипить паркет, скриплять суглоби відвідувачів. Я зупиняюсь біля пейзажів і дивлюсь спершу на небо, а потім вже на все решта. Іноді в небі малюють літаки і майже завжди небо зберігає ясність думок. Я зупиняюсь біля Бурлюка, і зупиняюсь біля Мурашка, а біля Пальмова зупиняється час, і зараз я не можу точно сказати, скільки я пробула в цьому музеї. Очевидно, що цілу вічність.
я бачу обличчя жінок і жінок без обличчя, бачу мальовані хустки і яблука, бачу мальовничі пейзажі. Один із них називається "звичайна осінь", я дивлюсь і не розумію, що в ній звичайного? Бачу портрети синіх людей і зелених людей і людей синьозелених. Наглядачка музею тихо-тихо переповідає рецепт салату іншій наглядачці музею. Скрипить паркет, голосно говорить худорлявий чоловік, який, здається, знає все про бойчуківців. Як же потрясающє з його вуст звучить слово "потрясающє", і як удівітєльно звучить слово "удівітєльно", і тільки слово "інтєрєсно" з його вуст звучить чомусь зовсім неінтєрєсно.
Сивий дідо в білому брючному костюмі повільно пересувається прохолодними залами, і кроки його легкі, так що з далеку він трохи нагадує сніжинку. Скрипить паркет, скриплять суглоби відвідувачів. Я зупиняюсь біля пейзажів і дивлюсь спершу на небо, а потім вже на все решта. Іноді в небі малюють літаки і майже завжди небо зберігає ясність думок. Я зупиняюсь біля Бурлюка, і зупиняюсь біля Мурашка, а біля Пальмова зупиняється час, і зараз я не можу точно сказати, скільки я пробула в цьому музеї. Очевидно, що цілу вічність.
Немає коментарів:
Дописати коментар
таваріщь, прокомінтіруй!