про титри

чому ніхто не

ставить титри посеред фільму --

просто щоб нагадати,
поки глядачі не розійшлись,
хто режисер,
хто в головних ролях,
просто нагадати

30 березня / день "максим"

історія про жізнєнну сітуацію

29 березня

про василівну

Він і Вона гуляють по Подолу, Він каже:
"ооо, дивись, Ліна Костенко іде!"

Вона повертає голову,
а Ліна Костенко не іде,
і не стоїть,
Ліни Костенко взагалі не існує.

Обманули дурочку на чотири курочки!

про вибори

у нас на кухні сьогодні вибори

Сніданку.

вибір скудний.

вже вкотре

балотується лише три кандидита:

біле яйце

чорний хліб 

і морська капуста.

пє

рє

мєн.

 

про самовідчуття

останніх три місяці

я ніби на хвилі

весь час

ніби на хвилі

це втомлює.

хочеться ходити по землі.

дуже хочеться.

особливо сьогодні зранку --

я прокинулась 

і сама собі здалась 

дуже странною

якоюсь надміру странною

сама собі здалась. 

у вас таке бувало?

28 березня

27 березня

про сучасне мистецтво -- робочий діалог

sashko: коротше, треба просто узгодити сам принцип оформлення, бо ще в іншій папці в автора взагалі одна робота... треба буде індивідуально підтягувати
а нє, дві, просто їх складно вiдрізнити одна від одної)))
я: чорт, це дуже смішно)))
sashko: ага, ще ті художнічки

про надвечірнє читання -- цитата

... вопросы, которые не были заданы, образуют пустоту в пространстве повседневности и достаточно легкого вздоха, чтобы разрушить убедительность того, что скрывается за написанным – «реальность», где нет различия между неосязаемостью объектов и плотностью пустоты.

«

про флешбеки

про важливість відносності

вчора трапилось дещо зовсім дивне.

на початку минулого грудня ми були на конференції

мені там було

одночасно

дуже нудно і дуже погано всередині --

я взяла в Наталки її блокнот

і почала там собі шось писати.

і ось вчора ми сиділи,

(а мені вже було добре всередині і дуже весело), 

Наталка витягнула той блокнот, 

а там 

весь листок запацьканий

тим днем,

коли  мені було 

одночасно

дуже нудно і дуже погано всередині. 

про "є"

про статичність руху (читати по колу)

їдеш в маршрутці.
затори.
дивишся в вікно,
а там пес біжить

і люди йдуть:
жінка в фіолетовій сукні до землі,
і чоловік зі шрамом на все лице.

зупиняється маршрутка --
затори ж --
дивишся в вікно,
а там пес біжить

і люди йдуть:
жінка в фіолетовій сукні до землі,
і чоловік зі шрамом на все лице.

копоши́вшись

"
я би хотів щоб ти знала
яка ти невиносимо прекрасна
в цих своїх історіях
які ніколи не закінчуються
(навіть коли я вже остаточно заплутався в дійових особах)

в цій своїй любові до людей
яка ніколи не вичерпується

в цих своїх надвечірніх лежаннях на підлозі
зі склянкою води на животі

в цій своїй ванні наповненій печаллю
сидиш (гола, мабуть) годинами, скільки можна?

ця твоя невиносима прекрасність
невиносима.
прекрасна.

розмови

я: я хотіла тобі шось сказати, але забула слово, оте одне дуже важливе слово, яке я хотіла Тобі сказати, взяла і забула, і взагалі, мені здається, шо я так хочу спати і зовсім не уявляю, як мені сьогодні працювати, в мене так багато роботи, весь день треба буде сидіти і працювати, розумієш, а я так хочу спати, і взагалі, мені здається що я розгубила всі на світі слова і
дара: так, давай, зберись, тряпка! нам ше гуляти сьодні!

розмови

- а в Жені була така однокласниця, в неї фамілія була Добряк

- а я недавно у купідоні познайомилась з дівчинкою, і в неї фамілія Діяк

- а я вчора ходив в прокуратуру і підписував протокол, і там в слідчого була фамілія Єка. Шо ти там записуєш? Хочеш про це написати?

- ага

- я, цей, там підписував докумєнт про нерозголошення... чекай, зараз гляну як там точно в нього фамілія

- глянь, це важно

- ось, правильно Єна, виправ собі

про надмірність

моя надмірна експресивність деякими весняними ранками випадає як сніг деякими зимовими, а я сиджу і слухаю музику, слухаю, і думаю, ну як же експресивність може бути надмірною, а потім різко зриваюсь з місця і біжу-біжу до всіх щоб повідомити, шо в мене нова улюблена група, ось:

привіт

перш ніж читати

послухай цю тарівєрдічєску

композицію

це дуже важно здєлати

бо інакше

тобі може бути не цікаво

це все читати як мені могло би бути

не цікаво це все писати.

отже
в перших числах лютого я була

як дождліва туча --

тільки зачепи мене 

і я буду плакати

не встигнеш і до двох

порахувати

і ось в один із цих днів 

ми пішли на на виставу

'театру в кошику'

хтось із нас десь чув, шо

'театр в кошику' це класна тєма і ми

вирішили перепевнитись

це було в самісінькому центрі

Леся Курбаса

на Володимирській 

ми прийшли сіли і виявилось, що це - огосподі - моновистава

за п'єсою Неди Неждани
'крила' - така сумна, як 

судьба поета Овідія.

колись я читала її тексти
і любила їх
якоюсь хворобливою любов'ю

(ці тексти впливали

на мене
фізично)

і вона писала що 

ніж ність їсть

і я читала це й уявляла

що світ і я -- то яблуко

а ніжність і любов -- то червяки

в світі і в мені.

ніж ність їсть.

їсть. їсть. їсть.

і ось
мене вже майжне
не існує.



ніколи
чуєш, ніколи
не ходи на моновистави!